У великодимерському ліцеї день розпочався оригінально - із всезагального обнімання
Панове дорослі, а ви навіть і не здогадуєтеся, який сьогодні день. Принаймні, у Великій Димерці. Ви, до речі. не помітили, що дощик, який ще зранку падав з неба, якось ближче до восьмої передумав падати далі і припинився? Повірте, то неспроста. Навіть високій небесній канцелярії сподобалося, яким був початок дня, 16 вересня.
Так от сьогодні на уроках в нашому ліцеї будуть легше засвоюватися знання, навіть найсуворіші педагоги частіше посміхатимуться, і ставитимуть гарні оцінки. Діти теж все робитимуть охочіше, легше, з гарним настроєм. Та й взагалі від ліцею, обох його корпусів, тобто і від восьмирічки, на все селище доброю і щедрою хвилею розходитимуться в усі усюди флюїди добра, світла, щирих посмішок, сприятливого, дружнього ставлення до ближнього. З таким «багажем» набагато легше робитимуться будь-які справи, легше долатимуться будь-які перепони.
Сьогодні у Великодимерському ліцеї робилося щось неймовірне, досі небачене. Діти ще від воріт ліцею вже починали квітнути у посмішках, а, підходячи до центрального входу, потрапляли в обійми казкових героїв, обіймалися самі. А ще їх до себе – практично кожного – пригортала ще один герой дня. Не казковий, а реальний. Директорка, з приходом якої до ліцею стали можливими, реальними проекти, які до цього вважалися малореальними, а комусь несерйозними, несолідними чи що. Шкільне життя стало таким чи стає таким, котре намагається обіймати своїх вихованців. Даруючи тепло і даючи наснагу.
Отже, 16 вересня Тетяна Філіпова зі своїм креативним штабом ВПЕРШЕ організувала у ранковий час, до початку уроків День обіймашок. Просто, але, як кажуть, зі смаком . Якщо біля центрального корпусу дітей та дорослих розважали, обнімали каченя Ляляфам та Зая, з довгими м’якими вухами, за які багато кому хотілося схопитися, то у корпусі на Броварській цією благородною справою – обіймашками - займався інший казковий герой, Михайло.
…Другокласниця Яніна Ралюк, котра спочатку трішки сором’язливо зреагувала на потрапляння в обійми до Ляляфам, тут же почала шукати можливість обійнятися і з Заєю. Її очі, як і очі всіх дітей, сьогодні світилися радістю і навіть захопленням. А це найголовніше – дарувати іншим, насамперед дітям, радість!
Принаймні сьогодні наш світ став на якісь миттєвості добрішим!
