Протягом всього свого існування села, його назва Богданівка залишилась незмінною. Існують різні версії походження назви села. Згідно з польською люстрацією Остерського залеку 1916 року, село було засноване шляхтичем Степаном Аксаком. Багатоманітність версій свідчать, що немає і не було однозначного погляду на походження назви села, а от же початки села губляться в давнині. Перекази говорять, що ніби на території сучасного села була стоянка військ Богдана Хмельницького: тут залишилися перші поселенці наділені Богданом землею. Тут колись першим поселенцем був Богдан, вигнаний за «погану поведінку» з козацького війська.
Ще два перекази суперечать один одному. А може й ні? Тут була піщана неврожайна земля, от люди і казали: «Що, Бог, дав те й добре!». А за другим переказом тут протікала невелика річечка, що брала свій початок з Десни і текла в Трубайлів. Навесні річечка розливалась, було тут красиво от і казали люди: «Це місце нам Богом дано». За характером другий переказ давніший. Для землеробських казенних селян богданівські землі були бідні, а для давньої сівері лісисто-річкова земля була багатою і звіром, і рибою, і лісом.
У наш час річка Пристань витікає з болота Мелятичі і через Рудню та Бобрик тече в Трубіж. Саме тут, як уточнює один з переказів, у Топовій березині перші поселенці, ченці, заснували біля озера монастир. Мали млин, мололи зерно, займалися полюванням. Це поселення монахів існувало за часів Єфрема, переяславського єпископа, який у своєму граді Милятичі влаштовував благодійний лікувальний заклад.
Якщо наша гіпотеза правильна, то маємо феномен першоназви – Богданівка.
У ті часи це була єдина на всій Русі Богданівка, Богом дана земля Обітована земля Київських монахів.
З 1616-1648 рік село перебувало у власності родини Аксаків. У матеріалах польської люстрації 1628 р. натрапляємо на назву болота Мелятичі, з якого починається річка Плоска Руда, згадується в цих місцях і урочище Діброва. Це не зовсім так, бо річка Руда бере початок у центрі села з озера Просолового і болота Ращук. Помилка виникає через подвійне поселення Милятичі і Просолове на богданівській землі. У документах 1646 року означено кордони остерського старости, згадується урочище Двогтярня, Богданівка, Стадниця, Дрижане болото (сьогодні Драгльове болото) і Ланський ліс (куток села – Лан).
З 1650 року Богданівка, як інші села переходять у володіння Данила Виговського, можливо, у зв’язку з цим згадується озеро Данильєво, назва якого не збереглася . У 1654 році право Виговських на землю закріплюється указом царя Олексія Михайловича. За Румянцевським переписом 1787 року. Це казенне село, в якому проживає 237 казенних людей у 54 хатах. Збідніле козацтво втратило свій статус, стало підданими спочатку Виговського, а потім Києво-Печерської лаври, яка повернула свої дотатарське володіння. Після секуляризації церковних земель вони стали казенними селянами. У давнину на місці нинішнього села росли великі ліси і було багато озер-боліт: Драгльове, Ращук, Лисе, Сидорове, Хвощаве, Песчане, Босе, Глибоке, Стовповате, Ведмеже, Гнилуша, Довге, Велике, Подильне, Мешкове, Плоске, Пристань.
Урочище: Долина, Черняшини, Стовпувате, Попова Береза, Спільна праця, Либарковщина, Тарасовське, Хисткі кладки, Острови, Зіньове, Нове поле. Пшениці богданівці не сіяли зовсім, бо вона не родила. Брак родючих земель зумовив замкнутість сільської громади. Чужих не приймали, бо не було вільної землі.
У Богданівці поміщиків не було, тому підніматися в революцію не було проти кого. Революція відшуміла. Богданівці, на полях, що утворилися на місці звільнених від лісу урочищ Чернятини, Кавасировщина, Либерковщині, Вершина, Груд, Забабрик, Займище, Свиридовщина, Мишкове, вирощували хліб. Свиридовщина – поле, що славилося врожайною землею. Там і виникла в радянські часи комуна «Спільна праця» - на двадцять хат.
Родова структура села була здавна такою самою, як і сьогодні – з домінацією двох родин: Бобків і Теплюків.
Все нажите пішло прахом, коли 1943 року згоріло 485 дворів. Село на Старому шляху залишилося поза дорогами, і шосе, й залізниця обминули його. Замкнутість общини сприяла доброму збереженню і детальної топоніміки – давніх назв хуторів: Лигин, Причепіївка, Стягайлівка, а також кутків: Лисовка, Лан, Андріївський. У назві Рябий куток зафіксовано сліди якоїсь хвороби (можливо, епідемії віспи), що нею перехворіли люди.
Хіба можна не любити Богом дану землю, на якій Бог поселив людей і де їм жити довіку?! На древній милій землі постає елітна Нова Богданівка на 1000 сучасних садиб.