З вуст столітньої бабусі – шевченківський «Заповіт»

7 квітня у Бобрику сталася велика і непересічна подія - із сотим днем народження вітали Марію Проценко

  • Які сто років? – перепитувала Марія Якимівна, коли чи донька Віра, чи онукова дружина Людмила, голосно, бо бабуся вже років п’ять як дуже погано чує, практично не рухається, говорили їй на вухо, що ось-ось, і вона доживе до столітнього ювілею. – Які сто? Де вони взялися?..

Взялися. І слава Богу, що взялися.

…Збереглася посвідка про народження, як тоді писали у документі. Її видав Бобрицький сільЗАГС: Лукашенко (дівоче прізвище) Марія Якимівна народилася у селі Бобрик 7 квітня 1921 року.

Народилася у Бобрику, і всі свої, поки що 100 років, прожила у рідному селі. От куди точно вибиралася, так це у Київ. У 33-му, коли українців косив Голодомор, разом з батьком вони їздили до столиці по хліб.

12-річна Марійка пам’ятає, що в Дарниці люди по кілька разів ставали в чергу, щоб купити не одну хлібину, і тільки потім додому – в Бобрик. Вона бачила дитячими очима, а розум не міг втямити – чом у так, що люди прямо в черзі, хто отримав хліб, жадібно їли його. Чому прийшов голод? А дехто тут же падав на землю. І більше не піднімався.

Страшні часи родина Лукашенків пережила, бо батько старався, працював, ще й рибу ловив.

А після війни – ще один голод, 46-47 років. Пам’ять тримає інші спогади- як за торбинки, і гайда аж до Києва. По сіль та за іншими продуктами. А це – трішки більше 50 км туди, і скільки ж, з вантажем, - назад, до Бобрика.

У 1948 році Марія Лукашенко виходить заміж. Її обранцем став односелець Федір, Проценко прізвище, а Пантелійович по батькові. На шість років старше неї. І на кілька життів досвідченіший, який не раз ходив за півкроку від смерті.

Федір Пантелійович відслужив у Червоній Армії вісім років. Призвали його у 1937-му, а додому повернувся у 45-му. Більше восьми років. Пройшов фінську війну, збирався додому. Однак – німець посунув. Тож з першого дня і до останнього – фронт, дійшов до Берліна..

Служив зв’язківцем. Служив сміливо і самовіддано. Має бойові нагороди – орден Червоної Зірки, медаль «За відвагу», кілька подяк від командирів бойових частин.

Родина знає, що прожили Федір Пантелійович та Марія Якимівна добре життя. Чоловік, як кажуть на селі, «жалів жінку». Часом ото йде додому, посидівши десь трішки з друзями за чарчиною-другою, так неодмінно вже біля двору затягує пісню:

  • Марусю, Марусю, йди чаю пить,
  • Маруся не хоче – голівка болить…

Ну хіба ти після таких серенад довго ображатимешся?

Проценки, як і всі у селі, тяжко працювали. Чи їздили кудись відпочивать?

«Та що ви?» - кажуть рідні. Хіба – на зелене море. А зелене море – то огород вдома, живність всяка, завжди – корова у дворі, свині. Роботи , як кажуть, вище даху.

Ростили дітей. У Проценків – два сини, Микола та Іван, та донька Віра. Рід розширявся – вісім онуків. А бабка Марія вже може перед ким завгодно похизуватися, що дожила до часу, коли няньчила ще й правнуків. Їх у Проценко трійко - Ліза, Назар та Оля.

Федір Пантелійович, на жаль, до останніх поки що «акордів» розширення своєї родини не дотягнувся. Він пішов з життя 25 років тому.

Бабка Марія не знає секретів свого довголіття. Та й які, мовляв, секрети, коли жила як усі? Працювала тяжко, у колгоспі, радгоспі, вдома, відпочивала мало, нічим особливим не харчувалася.

Правда, як наслідок пережитого Голодомору та другого голоду – любила хліб та цукор, чого особливо в ті роки не вистачало. Тому постійно у неї на столі був хліб, цукор та дві чашки з водою. Бабка, поки ще сама це робила, любила дві ложки цукру і запити водою.

До лікарні не зверталася. Болить голова – змочить рушничок в оцеті, і на голову.

Все ж один раз довелося їхати до медичного закладу, коли травмувалася. Йшла доїти корову і упала на відро.

Генетика? Можливо. По батьковій лінії лише одна з родичок дожила до 95-и.

Часом Марія Якимівна казала ближнім:

  • За що мене оце Бог на світі скільки триває?.. За які гріхи? Скільки я оце буду світом коптить?..

Родина ж щаслива, що їхня мама, бабуся та прабабуся дожила до 100 літ. І має своє пояснення її довголіття –вона любила і любить життя, була завжди доброю, проворною, акуратною. І найголовніше - дуже любила дітей, онуків, правнуків, з добром та повагою ставилася до людей, з тими ж сусідами – ніколи не конфліктувала.

Зі сторіччям Марію Якимівну Проценко вітали, вручали подарунки не тільки родичі. Щирі вітання їй голосно озвучувала донька Віра від заступника селищного голови Великодимерської громади Миколи Губського, начальника Управління соціального захисту Оксани Яковенко, старости Бобрицького старостату Миколи Литвина.

А у відповідь – просто шикарний подарунок від самої Марії Яківни. Вона упевнено продекламувала строфу із шевченківського «Заповіту». Напам’ять… У сто років!

Дай Бог їй ще років-років життя!

Актуальні новини
""
10.05.2021 11:13
Чотириденний збір у Конча-Заспі
Чотири дні, з 6 по 9 травня включно, на Олімпійській базі в Кончі-Заспі тривав навчально-тренувальний збір Броварської міської Федерації кіокушинкай карате, до якого входить і відділення з цього виду…
""
10.05.2021 09:36
Буде у громаді дитячо-спортивне свято
Керівництво комунального закладу «ДЮСШ Великодимерської селищної ради» ініціює проведення у громаді до Міжнародного дня захисту дітей дитячо-спортивного свята. …
""
08.05.2021 08:04
Не пафос слів, а тиша і пам’ять...
Вшанування полеглих розпочнеться у Великій Димерці 9 травня об 11-й годині… Дні 8-9 травня потребують від нас насамперед тиші і пам’яті. Не пафосу, не сили часто звичних і затертих слів, &nbsp…
""
07.05.2021 16:16
Богданівка, і не тільки: триває ямковий ремонт
Довгоочікуваний, і не тільки богданівськими водіями, ремонт центральної дороги села розпочався 5 травня. Це стосується вулиці Богдана Хмельницького. Вона останнім…