Сьогодні, 6 квітня, 100 років з дня народження відзначила корінна димерчанка Єлизавета Арсенівна Безсмертна…
У будинку по вулиці Польовій зібралася сьогодні велика родина. 9 онуків, 19 правнуків, один праправнук, чотири доньки, рідна сестра та ще багато близьких родичів прийшли вітати рідну ювілярку.
- Ми всі дуже щасливі, що Ви, Єлизавето Арсенівно, дожили до цього славетного дня, - сказав селищний голова Анатолій Бочкарьов. - Це наше спільне велике свято. Знаю Вас давно, і знаю як гарну, порядну людину. І напевно саме це і є одним із рецептів Вашого довголіття. Хочемо побажати доброго самопочуття, щоби ми ще як мінімум вітали Вас із 110-ю роковиною від дня народження.
Анатолій Бочкарьов, його заступник Микола Губський та начальник Управління соціального захисту Великодимерської громади Оксана Яковенко, крім щирих вітальних слів, вручили ювілярці квіти та цінні подарунки.
…Єлизавета Арсенівна народилася 6 квітня 1921 року у Великій Димерці. Родина Шитих, а таким було її дівоче прізвище, була багатодітною – мали восьмеро дітей. Половина з них з різних причин повмирали ще фактично у ранньому віці, до поважних років дожили чотири доньки.
Найстарша з родини Марія дожила до 95 років, а Єлизавета подолала і столітній ювілей. Найменшій, Варварі виповнилося 87, і вона теж прийшла вітати рідну сестру.
Савета, а так скорочено, по-вуличному називали Єлизавету, закінчила лише 5 класів місцевої школи. Заміж вийшла достатньо пізно, у 28 років. Бо не до того було, адже дівочі роки припали на воєнне лихоліття. Пам'ятає, що під час війни працювала на «жєлєзній дорозі». Було – й окопи рили. Нещастя то прийшло, водночас німці, які стояли в Димерці, пригощали дівчину кашею, шоколадками.
З чоловіком Миколою вони народили і виховали п’ятьох дітей – хлопця та чотирьох дівчат. Чоловік пішов з життя 24 роки тому, а 12 років, як в інші світи подався син Петро. Доньки Віра, Надія, Катерина та Галина, дякувати Богові, живуть та радіють з маминого ювілею.
Бабка Савета прожила все життя тут, де й народилася. Нікуди ніколи й не думала переїжджати. Залишала свою Димерку зовсім ненадовго. Одного разу навіть в Москву їздила, щоби платків накупити. Чотири ж доньки, всім заміж, тож платків треба було багато.
Вона працювала у радгоспі, у польовій бригаді, вдома завжди теж клопотів вистачало - город, живність. Завжди корова, завжди поросята. Мішок в руки, і гайда, як і багато хто, - у Глибоку долину. Це нині район Рабена. Т уго набивали мішок зіллям і - на плечі, та кілометрів зо три пішки. І так раз за разом.
Про бабку Савету говорять, що була спокійна, тиха і мовчазна. І дуже працьовита. Родиною вони жили дуже дружно. Всі свята, дні народження – разом. Та й зараз так. І неодмінно – пісня. Єлизавета Арсенівна завжди любила співати.
- Тьотко, а ну давайте, заспівайте, - говорить одна з родичок.
Вмовляти довго як ювілярку, так і її рідну сестру не потрібно. 87-річна Варвара Арсенівна підсідає до Єлизавети Арсенівни. Обнімає за плечі і удвох вони співають «Несе Галя воду…».
У словах дві бабульки, котрим разом майже 200 років, не помиляються. У мелодії теж. Кращого відзначення 100-річного ювілею Єлизавети Арсенівни Безсмертної годі й придумати…
