Напевно, для переважної більшості українців слово «булінг» викликає такі ж зрозумілі асоціації, як «бінджвотчинг» чи «бодішеймінг». Та попри словесну новизну явище булінгу, на жаль, є вкрай поширеним серед українських підлітків.
Згаданим терміном позначають фізичне або моральне насильство, агресивну поведінку неповнолітніх стосовно ровесників чи дорослих осіб, яка викликає страх і тривогу, а також містить ознаки свідомого жорстокого ставлення. Лаконічним україномовним аналогом «булінгу» є цькування.
На практиці мова йде про широкий діапазон прояву агресії – від рукоприкладства до постійних словесних образ, принижень чи непристойностей у соцмережах.
Булінг – проблема світового масштабу. За даними ЮНІСЕФ, наприклад, у 2017 році від цькування однолітків потерпали понад 150 мільйонів дітей від 13 до 15 років, в Україні – близько третини (24%) осіб того ж віку.
Та незважаючи на вкрай тривожну статистику, донедавна ця проблема відверто замовчувалась у суспільстві, що лише потурало підліткову агресію. Країна шоковано переглядала відео жорстоких побоїв і знущань школярів над своїми ровесниками, втім далі морального осуду чи з’ясування стосунків між батьками дітей справа не заходила. Що, зрештою, не дивно, оскільки якихось конкретних, орієнтованих саме на вказану проблему, правових інструментів просто не існувало.
Тому Мін’юст спільно з народними депутатами та профільними громадськими організаціями минулого року ініціював розробку та прийняття закону, спрямованого на протидію та запобігання цькуванню серед неповнолітніх. Документ вперше на законодавчому рівні визначає поняття булінгу, вводить адміністративну відповідальність за нього та встановлює послідовність дій для керівників навчального закладу і батьків, чиї діти вдаються до цькування або потерпають від нього.
Тож, що робити, якщо дитина постраждала від булінгу? Існує кілька можливостей, кожну з яких можна використати залежно від особливостей конкретної ситуації. Передусім, варто звернутися до директора, завуча або ж класного керівника у школі. Закон зобов’язує останніх скликати спеціальну комісію з педагогічного колективу для розгляду ситуації. Якщо в діях учнів комісія виявить ознаки булінгу, керівництво навчального закладу може звернутися до Національної поліції, яка відкриває справу про адміністративне правопорушення. Крім того, із заявою до Нацполіції можуть звернутися батьки постраждалої дитини. Після розслідування правоохоронці передають матеріали справи до суду, який виносить рішення про покарання особи, яка вчинила булінг. Альтернативною можливістю є звернення до громадських організацій, наприклад до ГО «Ла Страда – Україна», одним з головних напрямів діяльності якої є захист прав дітей.
Відповідно до закону, за вчинення булінгу вперше на порушника накладається штраф у розмірі від 340 до 850 гривень. Якщо протягом року після судового вироку підліток вдається до цькування повторно, на нього чекатиме адміністративне стягнення вже від 1700 до 3400 гривень. При цьому за дії малолітніх або неповнолітніх осіб від 14 до 16 років штраф стягується з їхніх батьків. Покарання також передбачено для педагогів, котрі замовчують випадки булінгу – від 850 до 1700 гривень.
Важливо, що ці норми не залишилися тільки словами на папері. Закон діє лише кілька місяців, а в Україні вже є перші судові рішення по булінгу. Піонером у покаранні за цькування стала Київська область, де у Бориспільському районі батьки школярки мають сплатити понад тисячу гривень штрафу за дії своєї доньки щодо її однокласниці. А вже на початку березня суд на Хмельниччині покарав батьків підлітка, котрий тривалий час ображав і вдавався до погроз на адресу шкільної вчительки. Як видно з останнього випадку, булінг є агресією не лише щодо неповнолітніх, а в тому числі стосовно дорослих учасників навчального процесу, які потерпають від підлітків.
Таким чином, в Україні формується судова практика притягнення до відповідальності за булінг, а це означає завершений характер правової протидії цьому явищу. Адміністративний механізм спрацював, але чи достатньо цього для ефективної боротьби зі цькуванням в українських школах?
Очевидно, що ні. Булінг – складна соціально-психологічна, почасти вікова і комплексна виховна проблема. Тому, крім суто адміністративних інструментів, нове законодавство включає низку правопросвітницьких, інформаційних та профілактичних заходів, спрямованих на формування оперативної реакції відповідальних осіб у ситуації булінгу. Дуже важливо, що в країні набувають поширення учнівські ініціативи шкільної медіації, в межах яких підлітки самі виступають модераторами у випадках непорозумінь та конфліктів між однолітками.
Зі свого боку, Мін’юст вже тривалий час реалізує масштабну інформаційну кампанію з адвокації антибулінгового законодавства, проводячи по всій країні правові уроки та акції зі школярами, спільні заходи з педагогічними працівниками і співробітниками правоохоронних органів. І головний результат цих зусиль – не так судові вироки, як суспільний резонанс довкола випадків булінгу, той розголос, якого набувають подібні прецеденти, й та увага, яку діти, батьки і вчителі в усіх регіонах приділяють таким ситуаціям. Проблема більше не замовчується. Вона виведена на порядок денний і потребує дедалі активнішої комунікації всіх сторін задля свого вирішення. Адже навряд чи хтось із притомних батьків хоче, щоб його дитина згадувала шкільні роки з острахом і відразою, які часто ламають людям все життя.
