Бобрицький фольклорний гурт «Промінь» відтворив давню українську традицію
У Бобрику, та й не тільки, колектив з променистою назвою «Промінь» давно став явищем. Уявити це село без нього вже просто неможливо. Це не тільки близько 30 дітей різного віку, які приходять на репетиції – вчать чи колядки, чи щедрівки, беруть й інші пласти багатющої української культури.
По-перше, це вже родина. Без підтримки батьків гурт, який створила і яким опікується Валентина Нежива, навряд чи існував би у тому вигляді як є нині. І навряд чи «Промінь» за короткий час завоював би таку популярність. Про бобрицьких хлопчиків та дівчаток, котрі виходять на сцену в автентичних місцевих костюмах, вже добре знають в Києві, Львові, Харкові та Одесі, у Варшаві та Софії.
Завадив складний наш час, себто коронавірус, інакше маленькі артисти вже напевно б півЄвропи, як мінімум, відвідали б. І на карті місць, де побував би – не віртуально, а реально – бобрицький колектив вже було би дуже тісно від залишених там променистих прапорців. Але немає такої карти у Бобрицькій школі, більше того – немає навіть елементарного стенду, де б виставили всі нагороди, здобуті «Променем» на різних українських та зарубіжних фестивалях. Тому вони десь збирають пил у шухлядах. Хочеться вірити – поки що.
Так ось, батьки дітей пройшли шлях від просто допомоги своїм дітям займатися в «Промені», проведення спільних з дітьми акцій у Бобрику, як, наприклад, саджання дубового гаю весною цього року, до безпосередньої участі у мистецьких програмах «Променя». Їм це подобається, вони це роблять із задоволенням. Тому зараз цілком можна говорити, що фольклорний гурт став фактично фольклорним театром.
І остання подія – лише зайве цьому підтвердження. Валентина Нежива разом зі своїм колективом, отримавши запрошення взяти учать у Міжнародному фольклорному фестивалі, вирішила відтворити обряд «Обжинки». Що з того вийшло – можна судити з фото та відео. І повірити – свідкам цього надзвичайно красивого, надзвичайно позитивного дійства.
Як зараз модно говорити – воно відбувалось у двох різних локаціях. Власне, як і свого часу в реальному житті. Чоловіки та жінки, одягнувшись у традиційні українські сорочки, які свого часу не вважались одягом вихідного дня, а були для щоденного вжитку, вийшли у поле. Де колос вже налився спільним зерном. Чоловіки хвацько махли косами, жінки в’язали снопи.
Старші люди, котрі залишились вдома, готували різні страви, щоб як належить зустрісти з поля женців. Діти теж не сиділи вдома, взяли удочки -й гайда на річку. А повернулися з пійманою гарною рибкою, котра ляже на сковорідку.
Зустріч женців відбувалася на лісовій галявині «Застава». Тиха і класна місцина серед соснового лісу, схована від стороннього ока.
Нарешті женці – втомлені, але задоволені – повертаються з поля. Їхнє задоволення різко злітає вгору, аж до верхівок високих сосен і вище, бо вдома їх зустрічають діти, від старших до найменьшеньких,. Зустрічають піснями, танцями, примовками. Пригощають. А вже потім щиро припрошують до щедро накритого столі – «бо ж скільки наварили, напекли, насмажили». І всі разом, прочитавши молитву, сідають за стіл. А діти ще довго веселяться, бо ж свято, бо обжинки. Зібрали врожай. Буде і на стіл, буде і до столу.
А в цей час високо в небі кружляли над галявиною журавлі. Ніби споглядаючи, що відбувається там, на землі. Відлітати довго не хотіли. Їм теж явно сподобалося дійство на землі, навіть з висоти їхнього журавлиного польоту.
… Усе дійство фільмувалися. Відеофільм від «Променя» під назвою «Козацькому роду нема переводу» відправлять до журі Міжнародного багатожанрового фестивалю-конкурсу з дуже значимою назвою «Нашого цвіту – по всьому світу». Він проводитиметься дистанційно. За підтримки великої кількості культурно-просвітницьких організацій українців з Польщі, Італії Туреччини.
Мета фестивалю – об’єднати всіх українців по всьому світу, аби разом донести тому ж світу автентику українсько культури, неповторність і красу українських пісень і танців, обрядів тощо.
Підготовлений відеофільм відправлять журі фестивалю. Його результати оприлюднять 24 серпня, у 30-у річницю Незалежності України.
- Знаєте, не так важливо наше місце в конкурсі. Важливіше, що ми це робимо, що нашим дітям подобається. Важливо, що «Промінь» кладе свою цеглинку у справу збереження красивої і глибинно змістовної культурної спадщини України, - трішки втомлено, з трішки втраченим голосом, але із великим задоволенням підсумувала Валентина Нежива.
