У Тарасівці у відкритий космос дорослого життя вийшли випускники-21
Всі добре знають, що знати, розуміти і робити – то, згадаємо нашу веселу, неперевершену Одесу, дві різні речі. Так от, всі знають, що повторюватися з року в рік, йти за шаблоном ніби й не дуже добре. Всі розуміють, що головними діючими особами того ж випускного повинні бути не рядки кимось в сиву давнину написаного сценарію, не особи директора школи чи вчителя, не традиційно правильні, але традиційно досить сумні промови голови сільради чи тепер - голови громади, а саме випускники. Всі знають, але далеко не всі, а точніше – кардинально не всі, діставши пожовтілі аркуші старої писанини, вдаються не тільки до косметичних заходів, освіжаючи сценарій. А беруться за рішуче перекроювання.
У Тарасівському НВО випускний-21 тривав дві з половиною години. Але це той випадок, коли йти раніше звідти не хотілося. Тим паче, мені, хто, власне, був тут «чужим на цьому святі життя». Що є природнім і справедливим. Виконав свою обов’язкову програму – набрав потрібну кількість фото, і гайда додому – дивитися свій улюблений футбол.
Але ні, щось тримало. Хотілося дійти разом з усіма до фіналу. Бо – було цікаво. Бо – посміхалось, бо співпереживалось, бо захоплювалось красою та розумом цього юного покоління, бо, чого гріха таїти, згадувався і свій випускний, який був практично в іншу епоху.
Цікаво було, адже сценарій мав запах свіжості, як пахне фарба у щойно пофарбованому шкільному класі. І банальний ніби випускний його організатори перетворили у велику небанальність. Це було театралізоване дійство. Це була вистава, де знов-таки – головні ролі віддавалися саме тим, хто сьогодні справді прощався зі школою, читай – з дитинством.
26 випускників вийшли перед численною тарасівською публікою, бо ж такий день – то за традицією не тільки для Тарасівки – загальносільське свято, з-за куліс, у які з фантазією, творчим підходом перетворили знайомий їм до болю вхід до навчального закладу. Вони пройшли колом пошани подвір'я і зайняли свої місця на імпровізованій сцені, роль якої грав шкільний ганок. Там розташували рівно 26 стільців, до спинки кожного з них прив’язали кульку – синю чи жовту. Лунав гімн, і двоє з 26-ти – Аліна Костриця та Владислав Власенко підняли наш прапор.
Далі почалося дійство. Космічний десант у складі Дарини Павлової та Ані Барамідзе, як ведучих, запросив усіх, як потім з’ясувалося, у захоплюючу подорож, в якій космічний клас, а так назвали випускників-21 у Тарасівці, подорожував міжгалактичними просторами, робив приземлення на різних планетах, а насправді – відкривав двері у справжній космос – космос дорослого життя.
Чому космічний клас? Заступник директора Тарасівського НВО Тетяна Юшкевич вже потім скаже, що так вирішили його назвати, і це лягло в основу сценарію, бо в класі цьому дуже багато зірочок. Здібних, талановитих. Але якщо бути точним – то всі вони зірки. Це ж як і в галактиці – одні зірочки сяють трішки яскравіше, а інші не так. Але всі вони важливі, і всі знаходять місце для себе.
У цій подорожі – так постаралися автори сценарію та виконавці – традиційні речі дійства органічно поєднувалися з нетрадиційними.
Директор навчального закладу Марія Олексієнко, вручаючи документи, медалі, грамоти, знаходила гарні і влучні слова для кожного, щось пригадуючи, якісь цікаві епізоди. При цьому неодмінно на сцену викликалися батьки всіх випусників, і всім їм дякували за виховання сина чи доньки. Тому постійно панували щирі посмішки, прекрасний настрій.
Селищний голова Анатолій Бочкарьов крім вітальних слів вручав медалістам ще й похвальні адреси та грошові премії медалістам – 6 тисяч гривень за «золоту» та 3 тисячі – за «срібну». За знання, старання добути їх грошові відзнаки отримали «золотомедалісти» Владислав Васюк та Артем Іваненко, а «срібну» відзнаку здобув Михайло Чувтаєв. І вже можна було не хвилюватися за долю «зорельоту», коли біля керма стала ця зореносна трійка.
І Анатолій Борисович, і староста Жердівського старостату Тетяна Зубко побажали випускникам кожному знайти себе в житті та домогтися тих результатів, які принесуть задоволення, в першу чергу їм, а також батькам, рідним.
Як завжди в таких ситуаціях, хвилюючим було слово класного керівника Лідії Звєрєвої. А згодом несподіванка. Лідія Миколаївна підготувала своєму класу і всім присутнім сюрприз. Вона так запально, так класно станцювала разом зі своїми випускниками, що викликало схвальні оплески всіх присутніх.
І, напевно, як одну з нагород Лідія Миколаївна сприйняла фрагмент з розіграної сценок – на спині актора цього нереально крутого театру було написано: «Не забуду Лідію Миколаївну».
Тим часом зореліт з космічним екіпажем на борту – випуском-21 - все рухався й рухався міжпланетним простором. А на зупинках – талановито гралися сценки. Причому, теми для них з космосу не бралися. А з реального життя. Тетяна Юшкевич розповіла: аби вони були практично в «десятку», перед цим автори-сценаристи брали в дівчат та хлопців спеціальні інтерв’ю, щоб дізнатися про незнані до цього сторінки життя, особливості характеру тощо. Тому сценки викликали усмішки, щире схвалення, бо були точними, бо розкривали випускника, говорили про його бажання мрії чи уподобання.
Найголовніші учасники дійства, а це, безперечно, випускники, декламували, танцювали, дарували слова подяки вчителям і зірки. Співали їм та співали батькам. Неодноразово емоції, які вони викликали, не могли не викликати сльозу. Бо хіба може байдужим залишити слова, з яким хлопці та дівчат зверталися до найрідніших людей:
- Мамо, подивись як я виріс…
- Тату, подивись, як я виросла…
Зірковий клас випускників-21 добрим і вдячним словом звернувся до першої своєї вчительки Галини Коваль. А ще він зробив зупинку на хвилину. На хвилину мовчання. Щоб згадати свою однокласницю, зірочку Вероніку Охріменко, котра трагічно згасла два роки тому…
…Пройшовши крізь батьківський стрій з розкритих вишитих українських рушників, тарасівський космічний клас-21 справді відкрив двері у відкритий космос, бо- «Зірка майбуття вже кличе нас!»
